У пам'ять про молодшого сержанта, командира бойової машини Валерія Ренца.

Валерій з'явився на світ у 1981 році в Казахстані. Він зростав у теплій родині, де мав двох молодших сестер, яких завжди захищав. Таким чином, він став для них не лише братом, а й надійною опорою.

«Він був турботливим сином для своїх батьків і чудовим братом для нас, сестер. Завжди підтримував, допомагав, піклувався та прагнув захистити нас від усіх негараздів», - розповіла сестра воїна Світлана.

Світлана згадує, що у шкільні роки Валерій щиро захоплювався малюванням і мав до цього неабиякий талант, а вчителі довіряли йому оформлення різноманітних шкільних свят і заходів. Світлана зазначає, що це був природний дар, адже він ніколи не проходив професійного навчання в художньому мистецтві.

«Крім малювання, брат також захоплювався читанням. Після уроків він часто відвідував бібліотеку та завжди приносив додому нову цікаву книгу», - з теплом згадує Світлана.

Згодом сім'я Валерія вирішила переїхати до України і оселилася на Миколаївщині. Хлопець одразу пішов працювати трактористом на місцеве агропідприємство, де швидко освоїв нову для себе професію. Згодом він отримав відповідну кваліфікацію.

Сестра воїна розповідає, що Валерій був ще зовсім молодим, коли вирішив створити свою сім'ю. Незважаючи на юний вік, він разом з дружиною з великою любов’ю виховували свою донечку.

«Дівчинка успадкувала татовий талант до малювання. Він навчив її ловити рибу, завжди брав з собою на річку і в ліс. Завжди знаходив цікаві ідеї для відпочинку та теми для спілкування. Він легко знаходив спільну мову з усіма дітьми, за що його любили абсолютно всі», - говорить Світлана.

Для доньки Валерій власноруч змайстрував дитячий майданчик біля будинку, щоб вона могла гратися з іншими дітьми. Для рідної сестри брат став наче батьком. Світлана пам’ятає, як він допомагав їй з уроками, навчив їздити на велосипеді і вперше показав море.

Хоча Валерій не був корінним українцем, у 2015 році він добровільно пішов захищати Батьківщину, вступивши до лав 79-ї бригади. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення РФ, він одразу записався добровольцем і брав участь у бойових діях у складі 59-ї бригади.

«Брат завжди говорив: «Хто, якщо не я? Як я можу залишити хлопців на самоті? Їм буде важко без мене», - каже Світлана.

За її словами, Валерій знав, що буде корисним саме на фронті, адже мав добру підготовку та досвід. Його поважали побратими і казали, що коли він стояв на варті, всі могли спати спокійно, бо він був відповідальним і надійним товаришем.

Валерій розпочинав службу як солдат, але згодом став командиром. Під час чергових інтенсивних обстрілів сталася трагедія, внаслідок якої загинули та отримали поранення командири підрозділу. Тому Валерій взяв на себе командування, оскільки мав глибокі знання у військовій техніці, був влучним снайпером, відважним бійцем і мав кілька військових спеціальностей.

26 лютого 2023 року рідні дізналися, що Валерій загинув у бою в селі Невельське Донецької області під час штурму ворожих позицій.

«Як це могло статися? Адже ми всі вірили, що наш улюбленець обов’язково уникне лиха, як це траплялося раніше в його житті. Але, на жаль, не цього разу. Він мав вистояти і дожити до Перемоги разом з нами. У нього було стільки оптимізму і планів на майбутнє», - згадує сестра воїна.

Честь Герою!

Фото з сімейного архіву