Сергій був обдарованим військовим, командиром групи спеціального призначення роти Сил спеціальних операцій військової частини А6175.
Народився і виріс у Тернополі. Навчався у тернопільській школі №22. Після закінчення восьмого класу вступив до Львівського військового ліцею з посиленою військовою підготовкою імені Героїв Крут. У 2019 році розпочав службу в ЗСУ у військах спеціального призначення ССО.
0«Сергій успішно виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей в зоні ООС у складі розвідувальної групи спеціального призначення, за що отримав відомчі нагороди, а також відзнаки Міністерства оборони — нагрудний знак «За зразкову службу» (2021 р.), відомчу відзнаку «Іменна Вогнепальна зброя». Під час повномасштабного вторгнення у складі диверсійно-розвідувальної групи виконував бойові завдання на Чернігівщині. З липня 2023 року в складі свого підрозділу стояв на захисті міста Бахмут», - повідомили у Тернопільській міській раді.
Справжньою підтримкою та опорою для Сергія була його родина. З дружиною Лізою він познайомився у Хмельницькому, де тоді проходив службу.
«У нас обох були однакові породи собак – далматинці. У мене дівчинка Шелбі, а у Сергія - хлопчик Чарлі. Одного разу ми зустрілися під час прогулянки. Звісно, звернули увагу на те, що собаки однієї породи. До того ж Сергій ненароком спустив свого собаку з повідка, і той підбіг до моєї», - згадує Ліза.
1Дівчина зізнається, що спочатку у неї не виникло симпатії до майбутнього чоловіка. Навіть навпаки. Але Сергій був наполегливий і шукав будь-яку можливість зустрітися з Лізою, намагався привернути її увагу, робив щось приємне.
«Я, мабуть, звернула увагу на Сергія та змінила своє ставлення до нього, коли він почав безкорисливо мені допомагати. І на початку повномасштабного вторгнення дуже мене підтримав. Я тоді відчувала, що поруч зі мною є людина, на яку можна покластися», - розповідає Ліза.
2У лютому 2022 року Сергія відразу ж направили на Чернігівщину. Він був там і під час деокупації регіону. Ліза його чекала, підтримувала зв’язок.
«Для Сергія військова служба була справою життя. Я розуміла, що маю це прийняти і змиритися з його вибором. Навіть коли я дізналася про свою вроджену серйозну хворобу, яка передбачає інвалідність, і сказала йому, що він може звільнитися і бути з родиною, він відмовився. Сказав, що у його підпорядкуванні 13 хлопців, які також хочуть до своїх рідних, що він не може піти, оскільки має обов’язок перед країною і продовжить служити», - додає дружина.
3У військового був позивний «Якудза» - його так назвали через велику кількість татуювань на тілі. А близькі друзі у Тернополі називали його «Гарік».
Сергій та Ліза офіційно одружилися на Чернігівщині - разом із сином Ліза приїхала туди після деокупації. Згодом у родині з'явилася донька.
4«Ми переїжджали разом із Сергієм і жили поблизу місця його служби. Для мене було важливо, щоб родина була разом. Лише коли чоловік був у Бахмуті, ми чекали його з Донеччини», - розповідає вона. - Сергій був впевнений, що житиме довго, і завжди просив рідних не хвилюватися.
Військовий загинув 1 березня 2024 року під час виконання бойового завдання на Сумщині. Йому було всього 30 років.
5«Найбільшою мрією Сергія, яку він встиг здійснити, була сім’я. Він також хотів мати будинок. Дуже любив наших дітей і проводив з ними весь вільний час. А ще в майбутньому мріяв займатися вирощуванням луб’яних культур, багато знав про це і планував започаткувати власну справу», - додає дівчина.
Сергія Тришкалюка поховали на Алеї Героїв Микулинецького кладовища у Тернополі. На фасаді будинку, в якому він провів своє дитинство, відкрили меморіальну дошку на честь захисника. Його посмертно нагородили «Орденом за мужність ІІІ ступеня» та відзнакою «Почесний громадянин міста Тернопіль» і «Почесний громадянин Тернопільської області».
6У Сергія залишилися рідні - дружина Ліза, син Матвій, донька Соломійка та батьки.
Вічна пам'ять і шана Герою!
Фото з сімейного архіву