Вшанування пам’яті командира роти ударних БПЛА Олександра Обуховського (позивний «Кузнець»).

Ті, хто знав Олександра Обуховського, пам’ятають його як надійну, принципову людину, яка тримала своє слово. Він народився та виріс у Снігурівці, що на Миколаївщині. Працював електриком, а згодом переїхав до Миколаєва. У 2014 році пішов захищати незалежність України, брав участь у бойових діях на сході країни.

Після демобілізації Олександр активно включився в громадську діяльність, став членом ГО «Асоціація учасників та інвалідів АТО» та був обраний депутатом Миколаївської районної ради.

У серпні 2021 року він уклав новий контракт і повернувся на службу до Збройних Сил України, брав участь у бойових діях з перших днів повномасштабного вторгнення РФ. Олександр командував ротою ударних безпілотних авіаційних комплексів (РуБпак) "Perun group" 79-ї окремої десантно-штурмової Таврійської бригади.

«Снігурівську громаду знову сколихнула трагічна новина. Під час виконання службових обов'язків загинув наш земляк, військовий, снігурівчанин Олександр Вікторович Обуховський. Він був моїм добрим другом, людиною, на яку завжди можна було покластися. Олександр став на захист нашої держави ще до початку повномасштабного вторгнення і до останнього залишався вірним присязі», – написав начальник Снігурівської МВА Іван Кухта.

Ветеран російсько-української війни, керівник управління у справах ветеранів та ВПО Миколаївської міськради Олександр Терещенко з гіркотою згадує про загибель побратима.

«Уперше ми зустрілися з Сашком на залізничному вокзалі Дніпра. Я їхав після лікування від поранення, а він – у коротку відпустку додому. Потім почалася наша спільна діяльність у ветеранській «двіжусі» Миколаєва. Він був дуже надійним, міцним і непростим. Завжди висловлював свої думки прямо, незалежно від того, подобалося це комусь чи ні. Він був справжнім. Дякую, Брате, що жив і що ми зустрілися у цьому житті. Обійми всіх наших. Як же я втомився вас втрачати…», – підкреслив Терещенко.

Командир відділення безпілотних ударних комплексів 59-ї окремої штурмової бригади Олександр Діордієв у розмові з кореспонденткою Укрінформу зазначив, що Олександр був його найкращим другом. «Він був дуже принциповим і людяним. Ми ніколи не сперечалися і не конфліктували. Мали багато спільних поглядів», – розповів Діордієв.

Він згадує, що познайомився із Сашком під час одного з патріотичних заходів у миколаївській «могилянці». Їхнє спілкування продовжилося під час волонтерського проекту для учасників АТО/ООС "Опорний пункт "Душа Півдня" на острові Джарилгач (Херсонщина).

«Умови життя там були досить складними. Але Сашкові це подобалося, адже він був фанатом такого відпочинку, привозив туди свою родину, друзів. Він не лише був учасником, а й активно допомагав з організаційними питаннями, встановлюючи та розбираючи кемпінг. Згодом ми спілкувалися під час роботи в Асоціації учасників АТО. Його не все влаштовувало, тому кілька разів він залишав цю організацію, але потім повертався. Він був емоційним, але швидко відходив», – продовжує розповідь про друга.

Діордієв також додає, що Олександр був дуже позитивним, але абсолютно не терпів людей, які вживали алкоголь чи наркотики. Сам він займався спортом і брав участь у багатьох змаганнях.

Під час роботи в Асоціації Олександр активно підтримував родини військовослужбовців. Він міг перевдягнутися у костюм Святого Миколая, щоб разом із побратимами роздати подарунки дітям на Новий рік і трохи їх розважити.

«Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр доклав чимало зусиль до створення роти безпілотних комплексів, якою він командував. Він фактично будував її з нуля на моїх очах. У певний момент наші бригади воювали поруч на Покровському напрямку, тому ми мали можливість іноді бачитися. Він завжди йшов назустріч і був готовий допомогти всім, чим міг, навіть коли це його, здавалося б, не стосувалося. Наголошував, що ми працюємо разом заради нашої Перемоги», – зазначив Діордієв.

За його словами, у них було спільне захоплення: вони любили їздити на автомобілях по бездоріжжю, полями, по болоту чи снігу, долаючи найважчі перешкоди. Це допомагало відволіктися і відновитися після складних бойових завдань.

Олександр захоплювався переглядом роликів та передач про роботу з металом, оскільки й сам був майстром на всі руки і багато чого вмів. Тому і позивний взяв собі «Кузнець».

Олександр загинув в автокатастрофі на Дніпропетровщині, виконуючи бойове завдання.

«За даними поліції, він втратив свідомість за кермом і з'їхав з траси. Це сталося о 8 годині ранку в день його 45-го дня народження. У мене небагато таких друзів, як Сашко. Це невимовний біль…», – з сумом говорить співрозмовник.

Олександра Обуховського поховали у Миколаєві на міському цвинтарі.

Честь і шана Герою!

Фото надані Олександром Діордієвим та з відкритих джерел