Вшанування пам'яті артилериста та офіцера Ярослава Фалюша.

Син і брат українських воїнів, Ярослав Фалюш, загинув на Донеччині внаслідок атаки російської авіації 30 січня 2025 року.

Про загибель офіцера повідомив голова ГО "Координаційний центр об’єднань ветеранів АТО" Володимир Поляков. У 2013 році полковник Поляков обіймав посаду начальника Кременчуцького військового ліцею, коли Ярослав завершував навчання в цьому закладі.

«Десять років тому я і в найгірших снах не міг уявити, що ми будемо зустрічатися з нашими випускниками на похованнях. Тоді я щиро вірив, що ми виховували найкращих майбутніх офіцерів, еліту української армії. Але навіть не міг припустити, що буде війна і наші діти загинуть на ній. І ось сьогодні, хто зміг, випускники Кременчуцького військового ліцею 2013 року разом із наставниками на похованні свого одногрупника, воїна 79-ї ОДШБр Ярослава Фалюша.

Світлої тобі дороги на небесах, Ярославе... а ми зробимо все можливе, щоб пам'ять про тебе ніколи не згасла», – написав Володимир Юрійович у Фейсбуці.

Слова Володимира Полякова не залишаються пустими. У створеному ним Музеї військової історії Кременчука вже підготовлена експозиція, де під фотографією героя представлені його особисті речі, зокрема пошкоджений ворожим КАБом наплічник.

– Він був зрілим і надійним хлопцем, – розповів полковник Укрінформу. – Спілкувалися з ним як з дорослою людиною. Був, як кажуть, золотою серединою. Не відмінник, але допитливий, тому навчався добре. Ще однокласниця запитала його про дівчину, а він відповів, що має серйозний підхід до цього питання, і якщо в нього буде дружина, то це – назавжди. Так він казав, коли ще був ліцеїстом. Згодом одружився, у нього є донька, якій вісім років…

– Ярослав народився в Кременчуці, – розповів брат Ігор. – У дитинстві був веселим і добрим хлопчиком. Мама колись казала, що він боявся наступити на мурашку біля мурашника. Навчався в Кременчуцькій ЗОШ 26 (тепер гімназія). Завжди мав високі оцінки та авторитет серед однокласників. З дитинства займався різними видами спорту: дзюдо, самбо, ку-до. Досягнув рівня кандидата в майстри спорту з бойового самбо. Після закінчення 9-го класу вступив до кременчуцького військового ліцею. У нас батько кадровий військовий, тому він самостійно обрав своє майбутнє. У ліцеї займав посаду командира взводу, якщо не помиляюся. Багаторазово брав участь у командних військових змаганнях, де разом із однокурсниками демонстрували чудові результати.

По завершенню ліцею Ярослав вступив до Луганського державного університету внутрішніх справ, де разом з однокурсниками у 2014 році відбивав атаки сепаратистів на університет. Після того, як університет потрапив під ворожий контроль, він виїхав на територію, контрольовану Україною, оскільки більшість командирів зрадили присязі та закликали залишитися в Луганську. Він виїжджав через блокпости, заздалегідь видаливши всі дані з телефону.

Ярослав продовжив навчання у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Після цього одружився. В нього народилася донька. Працював слідчим у Лубенському районному відділі поліції.

- З початком повномасштабного вторгнення наш батько та я стали до бойових підрозділів ЗСУ, - продовжує Ігор. - Ярослав хотів воювати поруч зі мною з перших днів. Я намагався його відмовити, але в серпні він самостійно вирішив піти зі служби в поліції та вступити до лав ЗСУ. Він потрапив до артилерії в складі 79-ї ОДШБр, де почав свою службу як солдат взводу забезпечення. Брав участь у прямих зіткненнях як піхотинець, був командиром відділення забезпечення. У жовтні 2024 року закінчив офіцерські курси і став старшим офіцером на посаді командира взводу артилерії, яку, через брак особового складу, він займав ще до навчання.

Двічі отримував поранення, але повертався в стрій. Мав нагороди за мужність та за оборону Марʼїнки.

«Загинув 30 січня 2025 року внаслідок дій ворожої авіації. Загинув вірним Україні та українському народу», – наголосив брат героя.

Варто також додати відомості про родину Фалюшів, щоб зрозуміти мотивацію та вчинки Ярослава. Батько, Анатолій Анатолійович, народився в Росії, де служив у радянському війську. Але коли Союз почав розвалюватися, він звільнився і переїхав до України. З початком «гібридної» війни у 2014 році приєднався до ЗСУ. За станом здоров’я у 2017 році був переведений до одного з районних ТЦК, але з початком повномасштабного ворожого вторгнення повернувся до бойового підрозділу. Нагороджений медалями за мужність та за оборону Дебальцевого.

Ігор також добровільно став на захист Батьківщини на самому початку повномасштабного вторгнення. Зустрів Ярослава в Києві; після відведення ворожих військ з півночі був переведений на Запорізький напрямок, а пізніше - на Донецький. У серпні 2022 року отримав серйозне поранення, внаслідок якого його звільнили з лав ЗСУ.

– Це неймовірний біль – хоронити своїх дітей... Сьогодні ми провели в останню путь Ярослава Фалюша – випускника Кременчуцького військового ліцею, воїна 79-ї окремої десантно-штурмової бригади, вірного сина України. Він мав жити, кохати, виховувати доньку... Але назавжди вписав своє ім’я в історію держави, в історію праведної боротьби за нашу Волю і Незалежність... А ми обіцяємо берегти цю пам’ять, Ярік, і нести її з честю! Схилимо голови у скорботі... Вічна слава Герою!

Це написала соратниця Володимира Полякова, Олена Миколаєнко, яка разом із ним працювала в ліцеї заступницею начальника з виховної роботи і проводжала Ярослава зі стін закладу у велике життя.

Героя ховали випускники та наставники Кременчуцького військового ліцею, яких вдалося зібрати разом на цвинтарі.</