75 років Інституту держави та права. Як інститут переживає війну?

Цього року один з найстаріших і авторитетних науково-дослідних центрів України — Інститут держави і права імені В. М. Корецкого НАН України відзначає свій 75-річний ювілей. Ця дата символізує чотири покоління вчених, які внесли вагомий внесок у розвиток вітчизняної юридичної науки і в створення держави.

Сьогодні, в умовах війни та євроінтеграційних прагнень України, робота Інституту отримала нові завдання, а з ними і виклики. Як наукові співробітники працювали над Конституцією та сотнями законів? Чи є майбутнє у нового покоління вчених? Як інститут виживає в умовах обмеженого фінансування?

Про це та багато іншого — в розмові з директором Інституту держави і права, доктором юридичних наук, професором, академіком НАПрН України Олександром Скрипнюком.

"Москва всіляко перешкоджала створенню"

— Олександре Васильовичу, розкажіть, будь ласка, про свій професійний шлях. Як ви прийшли в юридичну науку і врешті-решт очолили Інститут держави і права?

— Мій шлях у юридичну сферу не був простим. Спочатку я закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Але коли в країні почалися зміни – проголошення Декларації про державний суверенітет, здобуття незалежності, – я зрозумів, що знань з історії недостатньо. Потрібно було ще розуміти право, тому я вирішив продовжити освіту в Одеському національному університеті ім. І. І. Мечникова.

Після захисту кандидатської дисертації я довгий час працював у Вищій атестаційній комісії при Кабінеті Міністрів України, а потім у президії Національної академії правових наук України. У 2017 році мене запросили в Інститут, хоча я співпрацюю з ним з 1997 року як сумісник. Два з половиною роки тому мене обрали директором Інституту держави і права.

— Інституту держави і права імені Корецкого нещодавно виповнилося 75 років. Які ключові досягнення інституту за цей час ви б відзначили?

— В цілому інститут був створений кількома важливими постановами, тому у нас немає одного конкретного дня заснування, який ми б святкували.

Але за 75 років сталося багато цікавого. Зроблю невеликий історичний екскурс: інститут був заснований постановою Ради Міністрів СРСР, яку підписав Йосип Сталін. Уявіть, яке значення надавали створенню науково-дослідного інституту, що займався проблемами держави і права.

Проте шлях до його заснування був складним. Москва всіляко перешкоджала створенню подібного інституту в Україні, особливо після згортання українізації та організації Голодомору. Це було частиною спроби знищення української ідентичності. Але життя продовжувалося, економіка розвивалася, і юридичні кадри ставали все потрібнішими. Поштовхом для створення Інституту стало участь Української РСР як однієї з засновниць Організації Об'єднаних Націй.

Завдяки зусиллям Володимира Михайловича Корецкого, видатного вченого і засновника нашого інституту, у 1949 році був створений сектор держави і права при Академії наук УРСР, який у 1969 році трансформувався в повноцінний науково-дослідний інститут.

В цілому наш інститут має кілька основних напрямків діяльності, які визначалися ще при його заснуванні. Це проведення фундаментальних і прикладних досліджень, підготовка і атестація наукових кадрів, експертна робота та міжнародне співробітництво в сфері держави і права.

Якщо говорити про конкретні досягнення, інститут брав участь у всіх процесах Незалежної України. Наші співробітники брали участь у розробці Декларації про державний суверенітет України у 1990 році, а також у підготовці проекту Конституції 1996 року.

Вже за час незалежності України було підготовлено близько 20 проектів і більше 200 законопроектів, серед яких Цивільний, Сімейний, Господарський кодекси. Наші вчені написали близько 880 монографій і 11 тисяч статей.

— Ви згадали про опір Москви ще при створенні інституту. Як ви думаєте, як все ж вдалося подолати всі ці виклики?

— Москва, безумовно, сприймала створення Інституту держави і права з великим підозрою. Тоді всі питання, пов'язані з українською державністю, навіть у радянській республіці, були під жорстким контролем. Москва вимагала, щоб інститут займався лише господарським і колгоспним правом, уникаючи питань державності. Однак завдяки зусиллям першого директора Володимира Михайловича Корецкого вдалося розширити напрямки досліджень.

Корецкий був не лише вченим, але й людиною міжнародного рівня. Він володів величезним авторитетом і колом зв'язків на міжнародній арені, зокрема працював над Декларацією прав людини, співпрацював з ООН і був суддею Міжнародного суду ООН. Завдяки його репутації керівництво радянської України змушене було рахуватися з його думкою. Навіть те, що він не був комуністом, не завадило йому отримати найвищі знаки відзнаки і визнання за свою працю.

"Вчені Інституту допомагали редагувати текст Конституції України"

— Щодо розробки Конституції дуже цікаво. Можете розповісти докладніше, як саме були залучені вчені вашого інституту?

— По-перше, співробітники нашого інституту тісно пов'язані з конституційним процесом як у радянській Україні, так і в незалежній Україні. У радянський час у нашому інституті був розроблений проект Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки, прийнятої в 1978 році. Зараз її називають Конституцією "розвинутого соціалізму", і хоча з позицій нинішнього дня ми можемо оцінювати її критично, вона все ж стала важливим кроком у розвитку конституційного права в Україні.

Після проголошення незалежності виникла необхідність створення нової Конституції України. Вже на цьому етапі в інституті почали активно займатися конституційно-правовими дослідженнями, що заклало основу для подальших наукових розробок. У 1996 році була прийнята Конституція Незалежної України, і саме в її розробці активно брали участь співробітники нашого інституту. Вони входили до складу конституційної комісії, редагували текст Конституції, а також надавали експертні консультації.

Цей процес не закінчився на етапі прийняття Конституції. Протягом