Цієї суботи активісти ініціативи «Гроші на ЗСУ» провели в Києві свою наразі останню перед перервою, 22-гу, акцію. Наступна акція відбудеться в липні — за результатами виконання бюджету за півроку. Небайдужі кияни щотижня виходили до КМДА і вимагали збільшення видатків на ЗСУ. Про ініціативу, її методи боротьби, вимоги до влади та успіхи у досягненні цих вимог «Детектор медіа» поспілкувався з активістом ініціативної групи у Києві Мирославом Гаврищуком.

Обличчя акції: хто приходить підтримати ініціативу

Мирослав Гаврищук долучився до ініціативи практично від початку та став одним із членів ініціативної групи.

За словами Мирослава, на акцію приходять дуже різні люди.

«Ми якось намагалися робити аналіз того, хто наша цільова аудиторія, хто до нас приходить. Припускали, що це здебільшого молодь. А коли поглянули на аналітику, то побачили, що наші постійні учасники дуже різні за віком — від 16 до 50 років, є й немало людей старшого віку. Ми ідентифікуємо людей, які приходять на акції, як свідомих, активних, які мають позицію та готові її відстоювати. Зазвичай, якщо вони приходять на акцію один раз — почувши про неї від друзів, у соцмережах чи зупинившись, якщо проходили повз, — то приходять знову і знову», — каже Мирослав Гаврищук.

До акцій ініціативи «Гроші на ЗСУ» долучаються і лідери думок, блогери, політики, культурні діячі. Однак вони самі не прагнуть привернути до себе зайву увагу, не роблять цього й організатори заходів. Зазвичай більшість лідерів думок виходять і просто стоять поряд із людьми, а вже після акції за тегами в інстаграмі організатори дізнаються, що на сьогоднішній акції поруч із ними були «Леви на джипі» чи Віктор Лелека.

«Якщо ми бачимо, що лідер думок регулярно приходить на наші акції, ми до нього чемно підходимо і запитуємо, чи не хоче сказати кілька слів. Адже розуміємо, що лідер або лідерка думок має свою значну аудиторію — і їхня промова чи допис може допомогти нашій ініціативі. Але, можливо, він не захоче поширювати наші ідеї та просто долучається як звичайна людина у свій вільний час. Ми пам’ятаємо, що вони такі самі люди, але просто люди з більшим охопленням, кого більше слухають. Хочуть виголосити промову — даємо таку змогу, хочуть заспівати — співають, хочуть прийти й мовчки підтримати — теж ок, як і просто репостнути інформацію про нас. Але це суперкруто, коли приходять медійні військові, бойові медики, люди, які були в полоні, про яких ти досі лише читав чи бачив їх на екрані, — і аж ось вони стоять поруч і вас об’єднує спільна ідея”, — розповідає Мирослав Гаврищук.

Кілька разів, коли ініціативна група лише починала проводити акції, на них приходили й провокатори. «Вони були дуже різні. Одні хотіли додати політичної позиції та політичного забарвлення нашим акціям, інші намагалися з конструктивних акцій робити “революції”. Раніше у нас була концепція “відкритого мікрофону”, коли ми давали слово будь-кому. Але потім ми прослухали лекцію про те, як працювати з провокаторами, як уникати провокацій, аби вони не знівелювали ідею руху. Тому зараз ми ретельно стежимо за тим, кому даємо слово, і тісно співпрацюємо з поліцією діалогу, яка дуже нам допомагає», — каже активіст.

Він розповідає, що з поліцією діалогу щоразу проговорюють план заходу наперед, про очікувані активності, перфоманси, теми, і, відповідно, ризики, які з цим можуть бути пов’язані. Обговорюють щоразу і потенційних провокаторів та як їм протидіяти. «Але зараз у нас дійсно лояльні люди на акціях, тобто вони всіх організаторів знають в обличчя, і якщо щось говоритиму я, який присутній на кожній акції, і якийсь незрозумілий тип із радикальними ідеями, якого вони вперше бачать, то очевидно, кого будуть слухати», — додає Мирослав Гаврищук.

«Вимоги мають бути досяжними, бо інакше це популізм»

Уже на другій акції біля Київради до активістів вийшли представники «УДАРу» і запропонували співпрацювати: обговорити вимоги й реалістичність їх виконання, запропонували створити ініціативну групу. Так ми й утворилися, почали напрацьовувати вимоги, пропозиції, вести комунікацію від імені усіх, хто виходить на акції.

«На той момент рівень нашої освіченості був досить низьким. Ми не знали, як влаштований бюджет, які є проблеми у військових частин, яка процедура спрямування й використання коштів тощо. Ми бачили профіцит бюджету і вважали, що він має бути спрямований на військових, але як? Тож почали це вивчати. Наприклад, на початку одна з депутаток провела нам півторагодинну лекцію про те, як працює бюджет. Це був старт. У нас почали формуватися базові вимоги. Ми не можемо сказати, що в нас вимоги якось розвиваються. Вони уточнюються. Тобто в нас є сталі базові вимоги: ми вважаємо, що до 20% бюджету міста Києва має спрямовуватися на підтримку військових, що питання інклюзії — ключове для міста, що облаштовувати реабілітаційні центри для військових, які відновлюються після поранень, — це важливо. Це база», — каже Мирослав Гаврищук.

Учасників мітингу засмучувало те, що на 2024 рік на допомогу ЗСУ було закладено 1 млрд грн — це становило лише 1% із 85-мільярдного бюджету Києва. Тож перед собою активісти ставили наступні вимоги, яких прагнули домогтися від влади:

• 20% бюджету Києва на ЗСУ;
• підвищення інклюзивності міста;
• облаштування медзакладів і реабілітаційних центрів для поранених військових;
• прозорість і звіт з використання коштів на допомогу Силам Оборони.

«Наш основний фокус роботи — це не стільки акції, скільки все, що відбувається за лаштунками. Це аналіз бюджетів, взаємодія з депутатами, робота з різними громадськими організаціями, робота з волонтерами, робота з військовими частинами, щоб розуміти проблематику. Тому що ми з першого дня створення ініціативної групи вирішили, що наші вимоги мають бути реалістичними та досяжними. Бо якщо нема досяжних і реальних цілей, то це більш схоже на популізм, який в умовах війни дуже сильно шкодить», — говорить активіст.

Мирослав Гаврищук пояснює, що саме тому фокус діяльності групи в перші місяці був у тому, що розібратися, що можна робити, а що ні, за допомогою якого механізму. Як можна допомагати військовим, які воюють? Який є механізм? Що таке субвенція? На що її можна витрачати? Чи можна купувати зброю? Чи можна купувати дрони? Якщо мова про інклюзію, то що це означає на ділі — які вимоги, кути нахилу, опції зробити місто зручним? Питань було багато. Шукали відповіді самотужки або зверталися до експертів. У питанні інклюзії, наприклад, успішно співпрацювали з ГО «Пасажири Києва».

До слова, питання інклюзивності міста — одне з пріоритетних для ініціативи. «Київ — не інклюзивне місто, а місто для автівок. Ми будуємо розв’язки, коли в нас немає наземних переходів. І це нонсенс, тому що людям, які повертаються з пораненнями, треба принаймні дістатися до клініки, не завжди автомобілем, часом громадським транспортом, пішки. Тому ми говоримо, що, умовно кажучи, цільові програми на розв’язки, які зараз не потрібні, бо місто не росте, треба перенаправити на потрібніші речі. Облаштувати зупинки громадського транспорту і наземні переходи. Впевнитися, що ліфти надземних переходів працюють. Навіщо реконструювати парк, якщо військовий з інвалідністю туди не доїде через неінклюзивність міста?», — каже активіст.

Власне акції відбувалися щотижня в суботу. Туди на одну годину приходили по 200–500 людей, зазвичай тих самих, небайдужих, разом із друзями, знайомими й тими, хто почув про акцію по «сарафанному радіо». Одна акція проходила в будній день, коли Київрада засідала на сесії та приймала бюджет на 2024 рік.

«У акції в день засідання ради був сенс, адже депутати, коли виходили в кулуари, чули, що відбувалося на вулиці, і це був суспільний тиск. Завдяки цьому акції є дієвим механізмом. Як свідчить практика України, на всі ланки влади в Україні соціальний тиск діє. З того моменту, як почалися наші акції, наш мер, наші депутати почали говорити про додаткове спрямування грошей, про мільярди на дрони, про міські цільові програми, вони вже розглядають можливість прямих закупівель, що раніше називали нереальним», — каже активіст.

Мирослав Гаврищук розповідає, що активісти ініціативи не очікують, що у випадку виконання вимог це має бути подано як їхній успіх. Каже, що кожен з учасників мітингу буде радий ухваленню рішень на користь спрямування коштів на потреби захисників, під яким «соусом» в інформаційному просторі це не було б подано. «Ми не очікуємо, що хтось із депутатів відверто скаже, мовляв, ми підтримуємо “Гроші на ЗСУ”, ми разом із ними зробили це. Ми очікуємо, що вони будуть просувати це як свої ініціативи. Лиш би результат був. Робіть усе. Незалежно від того, в якій ви партії, ми вам подякуємо. Якщо ви виступите на засіданні й скажете про це — ми скажемо: “Дякую!”. Ви висунете законопроєкт — ми скажемо: “Дякую!”. Ви внесете правки — ми скажемо: “Дякую!”, — говорить Мирослав Гаврищак.

Рецепт успіху: чому це працює

Активісти «Грошей на ЗСУ» стикалися з критикою у нібито їхній замовності, у тому, що вони беруть хабарі, й у тому, що це політизовані акції. Мирослав Гаврищук на всі такі повідомлення усміхається іронічно.

«Я маю гарну роботу, де заробляю гроші. Як і більшість членів нашої ініціативної групи. Мені нема сенсу таким займатися за гроші начебто. Я витрачаю зароблені на роботі гроші на підтримку армії, бо хочу, щоб війна скоріше закінчилася. Чомусь реально у людей існує досі уявлення, що українці не вміють самоорганізуватися. В нас був Майдан. У нас був другий Майдан. У нас були дві революції. У нас збираються регулярно люди щонеділі з приводу підтримки “Азова”. Ми вміємо, якщо бачимо в цьому сенс. Крім того, ми не критикуємо жодну партію і не підтримуємо жодну політичну силу. Ми критикували дії та ми просили про діяльність, про виконання наших вимог», — каже Мирослав.

Щодо закидів про те, що організація заходів — справа недешева, він розповідає, що насправді організація акцій не вимагає великих ресурсів, бо кожен намагається докластись у міру своїх можливостей. «Колонки нам дали безплатно, бо один з учасників працює зі звуком і міг із цим допомогти. Професійний фотограф безплатно фотографує, редактор відео монтує ролики (як з акцій, так і освітні), дизайнерка готує афіші. Кожен намагається допомогти в тому, в чому він є професіоналом. У нас було кілька освітніх роликів — про субвенції, інклюзію, роботу реабілітаційних центрів. Це дуже складно, тому що жоден із нас не є експертом, але ми шукаємо їх, просимо долучитися чи проконсультувати. Але ми намагаємося робити й ми шукаємо той формат, у якому це можна було б зробити”, — пояснює Мирослав Гаврищук.

Каже, що чув, наче вони працюють на Єрмака, аби дискредитувати Кличка. Що Кличко дав комусь з активістів хабаря, аби вони більше не збирались. Але ці зауваги не мають сенсу, бо саме представники «УДАРу» першими запропонували конструктивно обговорити вимоги та співпрацювати з ними в пошуку рішень. До слова, наразі далі цієї пропозиції справа не пішла та співпраці з ними в активістів не було.

«Зараз моє ставлення до людей, які нас критикують, дуже просте. Ви хочете перемоги, ви донатите? Робіть це. А у мене є своя робота, цілі, я знаю, за що я виходжу. Я знаю, що є дуже багато людей, які виходять поряд із нами», — каже він.

Пропри те, що ініціативна група провела 22 акції, кількість людей на них залишалася стабільною, не зменшуючись. Люди не втомлювалися виходити й вимагати у влади щотижня знову й знову виконання тих же вимог. Приблизно третина учасників акції була майже на всіх 22 заходах. Мирослав Гаврищук пояснює таку стабільну активність із боку учасників важливістю цієї акції.

«По-перше, в нас дійсно дуже лояльна аудиторія. Людина, яка прийшла один раз до нас, приходить знову. Ми не називаємо наших людей “натовпом” і не ставимося до них як до натовпу. Ми — це люди, і ми маємо ставитися до всіх, як до людей. Це найважливіше. І ми маємо зрозуміти, що акція не заради нас, не для того, щоб зробити нас політиками й умовними депутатами через чотири роки, а для того, щоб наші вимоги виконали.

По-друге, ми дуже ретельно підходимо до нашого контенту. Ми працюємо над промовами, щоб вони були зрозумілими, цікавими, зачіпали за живе. Вони не ідеальні, але ми стараємося. Нам реально допомагають тримати увагу перформанси. Вони з’явилися в нас випадково. Після акції до нас підійшла дівчина і сказала, що хоче зробити перформанс. Це було вперше — і відтоді регулярно щотижня. Тобто це якийсь такий вайб, коли ми не лише озвучуємо вимоги, а є промови, спів, виступи, перфоманси — цікаво і для медійників, і для учасників.

По-третє, наше питання доречне. Допоки воно буде доречне, допоки будуть зашквари, допоки будуть питання розв’язок, парків, усього іншого, люди будуть виходити. Для нас головне, щоб люди, які прийшли на акції, розуміли, для чого вони приходять. Я впевнений, що для акції про звільнення азовців не треба перфомансів чи якихось пояснень для людей, навіщо це робити. Вони будуть відбуватися. Тому що там дуже-дуже очевидна проблема, яку треба розв’язувати. Тож на наші акції люди приходять не заради нас. Люди приходять для того, щоб Україна перемогла, для того, щоб військовим допомогти тим, чим можемо», — пояснює Мирослав Гаврищук.

Гроші таки на ЗСУ?

Схоже, вода камінь точить — і щотижневі акції таки спонукали владу почути вимоги. У результаті 22 акцій «Гроші на ЗСУ», які проходили у 2023 та 2024 році, сталися наступні зміни:

• додатково на допомогу ЗСУ Київрада спрямувала 3,33 млрд грн;
• 26 грудня 2023 року внесли проєкт рішення, відповідно до якого мають перенаправити на допомогу ЗСУ 1 млрд грн із міської цільової програми розвитку транспортної інфраструктури завдяки скороченню закладених 850 млн на будівництво Подільського мосту та 579 млн на розв’язку на Богатирській. Уперше депутати запропонували скасувати не першочергові під час війни витрати й перенаправити кошти на армію, а не використовувати профіцитні кошти.
• 18 січня 2024 року Київрада проголосувала за рішення, відповідно до якого КМДА вперше за час повномасштабної війни почне напряму закуповувати БПЛА та передавати їх військовим, на цю програму спрямовано 500 млн₴ Згідно зі звітом, за 9 місяців 2023 року міської цільової програми «Захисник Києва» за підпрограмами закупівлі БПЛА та підготовки операторів БПЛА, на які спрямовано 12,6 млн, фактичне засвоєння складає 0.
• 29 лютого 2024 року Київрада внесла зміни до міської цільової програми з організації військової служби, виконання військового обов’язку, мобілізаційної підготовки та територіальної оборони «Захисник Києва», збільшивши фінансування на поточний рік з 1,5 млрд грн до 4,928 млрд₴ Кошти розподілені наступним чином: 1,8 млрд грн — на матеріально-технічне забезпечення Сил оборони та безпеки; 390 млн грн — на одноразову адресну матеріальну допомогу киянам, які вперше мобілізуються до лав ЗСУ і Сил оборони (30 тис. грн); 400 млн грн — на придбання, виготовлення і ремонт БПЛА для сил оборони; 68,8 млн грн — на матеріально-технічне забезпечення підготовки операторів БПЛА (в освітніх закладах Києва); 1,5 млрд грн — на реконструкцію та будівництво споруд цивільного захисту населення.
• 21 березня 2024 року Київрада прийняла системне рішення про щоквартальний розгляд передання коштів на допомогу Силам оборони. Бюджетна комісія розглянула попередні проєкти рішень про надання 10% або 15% від вільних залишків бюджету минулого року та розробила проєкт рішення №08/231-385ПР від 19.03.2024, відповідно до якого щоквартально Департамент муніципальної безпеки за запитами про потреби від військових визначатиме потребу в додатковому фінансуванні та скерує його КМДА, після чого мер подасть проєкт рішення зі змінами у бюджет про відповідне фінансування. Тобто не менше 10% залишку бюджетних коштів має йти на ЗСУ.

Тож наразі ініціатива досягла певних успіхів, і через це оголосила перерву до липня. За цей час буде змога оцінити, чи втілюються ухвалені рішення в життя та чи справді кошти йдуть для Сил оборони.

«Ми досягли досить багато хоча б тому, що майже на кожному засіданні будь-якої комісії порушується тема грошей на ЗСУ, а депутати говорять про це у своїх соцмережах. Якби не було цих акцій, то й основні тези комунікації депутатів були б зовсім іншими. В нас ще до біса багато роботи. Тому що поки що ніхто з депутатів не говорить про інклюзію, окрім тих, хто говорить про неї дуже-дуже давно, з моменту, коли вони були обрані. А людей із пораненнями й інвалідністю стає все більше. Війна закінчиться, а люди, які отримали поранення, магічним чином не видужають. Вони віддали своє здоров’я за нас, ми маємо їх шанувати. І Київ має показувати приклад. Ми не досягли ще дуже багато, і є багато способів допомагати військовим зараз, наприклад, закуповувати — амуніцію, дрони, РЕБ, автівки. Ми бачимо, що освоєння ще є дуже великою проблемою, бо з наданих умовних 5 мільярдів може бути освоєно відсотків 10. Але ми точно на правильному шляху. А позитивні зрушення у нашій справі свідчать про те, що наші методи працюють, і наша справа правильна”, — підсумовує Мирослав Гаврищук.

Команда «Детектора медіа» не лише бореться за якість української журналістики, але й розповідає про суспільно важливі процеси в Україні. Наші журналісти пишуть про досягнення та проблеми громадського сектору й показують, як активісти впливають на реформи.

Запрошуємо вас долучитися до Спільноти «Детектора медіа». Та разом працювати над тим, щоб ініціативи, які захищають демократичні цінності, ставали більш видимими.

Долучитись